Молода жінка поверталася з роботи додому автом. Вона вела дуже обережно, бо машина ж новісінька, лише вчо¬ра придбана завдяки ощадливості чоловіка, який відмовляв собі у багатьох речах, аби купити саме цю модель.
На запрудженому перехресті жінка на хвильку розгу¬билася і - цього виявилося досить, аби бампером врізатись у машину попереду.
Жінка розплакалася. Як їй пояснити чоловікові, що сталося?
Водій другого авта поставився до неї з розумінням, але пояснив, що потрібно записати номери водійських посвід¬чень одне одного та інші дані.
Жінка стала шукати у пластиковій торбинці свої доку¬менти. Звідти випала якась картка.
На картці характерним почерком чоловіка було написа¬но: «Коли щось трапиться - пам’ятай, сонце, що я кохаю тебе, а не авто!»
Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші - люди, а потім все інше. Ми-бо стільки робимо для предме¬тів, авт, будинків, організацій, матеріяльного забезпечення! Якби то стільки часу й уваги ми присвячували людям, світ був би інший.
Ми повинні знайти час на те, щоб вислухати одне од¬ного, щоб подивитися одне одному в очі, щоб разом попла¬кати, посміятися, поспівчувати, погуляти...
Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло...
Тато зі сином ішли по пасажу, у якому розмістилися численні магазини і дрібні крамнички. Тато ніс велику торбу, наповнену розмаїтими пакунками. Він роздрато¬вано сопів і врешті сказав дитині: «Я купив тобі робота, купив футбольний костюм... Що ще маю тобі купити?»
«Візьми мене за руку», - попросив хлопчик.
Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Немає коментарів:
Дописати коментар