Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то - дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискової маляті, яке мало народи¬тись. Пісенька, що починалася словами: «Зірочко, зіронь¬ко, вже ніч близенько...» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто.
Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лі¬карською опікою. Перелякані батьки були готові до найгір¬шого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити! Конче мушу її по¬бачити!»
За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила при¬вести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсе¬стра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче під¬вела хлопчика до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті.
Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч бли¬зенько...».
Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки.
Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!»
І Михайлик співав.
Дівчинка почала ворушити маленькими ручками.
Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра за¬чудовано споглядала, не вірячи власним очам.
За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж.
Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько зна¬ли, що це - диво. Диво любови братика до сестрички, яку він так чекав!
Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає.
Одна з найчудовіших обіцянок Ісуса: «Іду-бо напого- товити вам місце... щоб і ви були там, де я».
Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
