ЛІСОРУБИ

Два лісоруби працювали у лісі. їхніх два дерева мали грубезні міцні стовбури. Обидва лісоруби послуговувались сокирами з неабиякою вправністю, проте кожен робив це по-своєму. Перший рубав дерево вперто і наполегливо, зу¬пинявся лише на мить, аби передихнути.

Другий же щогодини робив собі тривалу перерву.

Коли стало смеркати, перший зробив тільки половину справи. Він так стомився, що не годен був і сокири вже під¬няти. Другий, нехай це здасться неймовірним, таки зрубав своє дерево. Лісоруби починали одночасно, і дерева були однаковісінькі.

Перший не повірив своїм очам: «Нічого не розумію! Ти щогодини відпочивав. Як тобі вдалося скінчити так швидко?»

Другий, усміхаючись, відповів: «Ти бачив, що я кожної години робив перерву. Проте ти не помітив, що перепочи¬нок я використовував для того, аби підгострити сокиру».

Твоя душа - мов гостра сокира. Не дозволяй, щоб вона затупилася. Щодня гостри її потроху.

1.       Затримайся на десять хвилин, аби послухати музику.

2.       Коли можеш, влаштовуй собі прогулянки.

3.       Щодня обнімай тих, кого любиш, і скажи кожному з них: «Ти мені дорогий».

4.       Святкуй річниці, дні народження, іменини і все, що собі пригадаєш.

5.       Будь люб ’язним з усіма, а також зі своїми найближ¬чими і з домашніми.

6.       Усміхайся.

7.       Молися.

8.       Допомагай тим, я/а тебе потребують.

9.       Зроби для себе щось приємне.

10.       Підніми голову і прагни до неба.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Нетішинський професійний ліцей отримав золоту медаль

Золоту медаль отримав Нетішинський професійний ліцей, ставши номінантом серед тематичних конкурсних робіт «Психосоціальна підтримка дітей і молоді, що знаходяться в складних життєвих обставинах», на Сьомій Міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти - 2016», що проходила 17-19 березня у Київському Палаці дітей та юнацтва.

БАГАТСТВО

Якось незадовго до Різдва Христового учителька поста¬вила своїм учням таке запитання:

-       Хто з вас є бідним і, отже, має отримати подарунок з нагоди свята?

Діти, що вважали свою родину незаможною, підняли руки.

Місто було маленьким, усі одне одного знали. Не тільки на ймення, а й де хто мешкає, чим займається, яку має ро¬дину та статки. Після уроків учителька покликала до себе восьмирічного хлопчика, що звався Діні. Родина його не¬давно прибула з Африки, й усі знали, що вони дуже бідні.

Запросила хлопчика сісти, відтак спитала, чому він не підняв руки.

-       Бо я не бідний.

-       А хто є бідним, як ти гадаєш?

-       Діти, що не мають батьків.

Подивилась на нього вражено і мовчки його відпустила.

Наступного дня батько Діні повернувся додому усміх¬нений, в доброму гуморі. З’ясувалося, що вчителька побу¬вала у нього на роботі.

-       Ми можемо пишатися - так, саме пишатися - нашим сином, - оголосив він удома. І переказав дружині те, що по¬чув від учительки.

На Святвечір Діні отримав подарунок. Розкривши йо¬го, він побачив дві пари новісіньких черевичків: одну для нього, а другу для сестрички. Доти ніколи ще не отримував нових черевичків!

Але й без подарунку Діні знав: його родина вельми ба¬гата.

Родина - це єдиний справжній рахунок у банку. Не за¬лишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з та¬кого капіталу є воістину незліченними.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

ВИПАДОК

Молода жінка поверталася з роботи додому автом. Вона вела дуже обережно, бо машина ж новісінька, лише вчо¬ра придбана завдяки ощадливості чоловіка, який відмовляв собі у багатьох речах, аби купити саме цю модель.

На запрудженому перехресті жінка на хвильку розгу¬билася і - цього виявилося досить, аби бампером врізатись у машину попереду.

Жінка розплакалася. Як їй пояснити чоловікові, що сталося?

Водій другого авта поставився до неї з розумінням, але пояснив, що потрібно записати номери водійських посвід¬чень одне одного та інші дані.

Жінка стала шукати у пластиковій торбинці свої доку¬менти. Звідти випала якась картка.

На картці характерним почерком чоловіка було написа¬но: «Коли щось трапиться - пам’ятай, сонце, що я кохаю тебе, а не авто!»

Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші - люди, а потім все інше. Ми-бо стільки робимо для предме¬тів, авт, будинків, організацій, матеріяльного забезпечення! Якби то стільки часу й уваги ми присвячували людям, світ був би інший.

Ми повинні знайти час на те, щоб вислухати одне од¬ного, щоб подивитися одне одному в очі, щоб разом попла¬кати, посміятися, поспівчувати, погуляти...

Тільки це заберемо до Господа. Себе і свою здатність любити. Не меблі, не одяг, не тіло...

Тато зі сином ішли по пасажу, у якому розмістилися численні магазини і дрібні крамнички. Тато ніс велику торбу, наповнену розмаїтими пакунками. Він роздрато¬вано сопів і врешті сказав дитині: «Я купив тобі робота, купив футбольний костюм... Що ще маю тобі купити?»

«Візьми мене за руку», - попросив хлопчик.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Майже нічого

 Скажи мені, скільки важить сніжинка? - запитала синиця голуба.

- Майже нічого, - відповів голуб.

Тоді синиця розповіла йому таку історію:

- Якось я відпочивала на сосновій гілці, аж раптом почав падати сніг. Це навіть не була заметіль, ні, лише кружляли легесенькі сніжинки, легенькі, мов сон. Оскільки в мене не було інших занять, то я розпочала рахувати сніжинки, що опускалися на мою гілку.

їх упало 3.751.952.

Коли ж легенько і тихенько упала 3.751.953-тя сніжинка, таке собі майже нічого, як ти з цього приводу висловився, - гілка зламалася...

Оповівши це, синиця відлетіла.

Голуб, великий авторитет у галузі миру ще з часів Ноя, на хвильку замислився, а потім промовив:

- Можливо, потрібно ще тільки однієї особи, аби у світі запанував мир?

Подумай, а може, бракує тільки тебе?

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»