У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гіл¬ля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.
Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листка¬ми і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне.
Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»
Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармо¬нійні звуки.
Через це Дуб дуже пишався собою.
«Я наповнюю небо чудовими симфоніями! Я - наче ор¬кестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»
Несмілива Троянда перелякано мовчала.
Коли настало літо, зацвіла.
Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.
Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є на¬справді. Боїться бути собою.
Квіти просто квітнуть.
Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Немає коментарів:
Дописати коментар