Інтелектуальна гра «3 … най»

У Нетішинському професійному ліцеї була проведена інтелектуальна гра «3 … най» (найерудованіша, найуважніша, найкмітливіша група І курсу).

Від кожної групи було по 5 представників, які змагалися у таких конкурсах:

1.     «Літери, шикуйсь!» (з букв скласти слова).

2.     «Пошук загублених літер» (встав пропущені букви).

3.     «Побачив, запам’ятав, відтворив» (відтвори – запиши на папері назви – 15 предметів).

4.     «Закоханий математик» (обчислення «незвичних» прикладів).

5.     «Велика купа» (пошук цифр).

6.     «Логік» (логічні завдання для усіх учасників команд).

Окрасою вечора були номери художньої самодіяльності від груп підтримки учасників конкурсу.

"Разом плануємо сім'ю" - навчальний фільм

ДУБ І ТРОЯНДА

У саду поміж деревами, кущами і квітниками росли Дуб і Троянда. Дуб був деревом величавим, а його могутнє гіл¬ля здавалося короною, що владно нависала над скромними квітами в саду.

Троянда мала лише стебло з кількома зеленими листка¬ми і гострими колючками. Виглядала кволою, наче от-от зів’яне.

Міцний Дуб кепкував з неї, зневажливо кажучи: «Ти - лише нікчемна колюча галузка!»

Коли віяв вітер, Дуб ворушив своїми незліченними листками, творив шум, дивовижний свист і чудові гармо¬нійні звуки.

Через це Дуб дуже пишався собою.

«Я наповнюю небо чудовими симфоніями! Я - наче ор¬кестр! Я не такий, як той нещасний прутик, який не вміє нічого! Навіщо взагалі потрібна троянда?»

Несмілива Троянда перелякано мовчала.

Коли настало літо, зацвіла.

Цілий сад аплодував їй довго, щиро і палко.

Дехто вдає зі себе кращого, сильнішого, аніж є на¬справді. Боїться бути собою.

Квіти просто квітнуть.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Тренінгові заняття на тему «Життя – найцінніша цінність людини»

Зважаючи на те, що у соцмережах розпочалося активне розповсюдження небезпечних ігор для підлітків, в групах №404, 501, 502, 504, 601, 603, були проведені тренінгові заняття на тему «Життя – найцінніша цінність людини», під час яких використовувались такі форми і методи роботи як: мозковий штурм, образотворча терапія, ліплення. В процесі занять учні виясняли. Кому  вигідно створювати такі ігри, чому саме на підліткову аудиторію вони розраховані, кого обирають з цієї аудиторії. Діти розповідали про свої плани на літо, мрії на майбутнє і неодноразово стверджували, що плани і мрії здійснюються лише тоді, коли людина живе.

фильм «Пеликан»

ГВІЗДКИ

Жив колись хлопчисько із доволі складним характе¬ром. Він легко вибухав гнівом, був сварливий, робив бага¬то шкоди.

Одного дня батько вручив йому мішечок із гвіздками і сказав, аби він забивав один цвях у палісад, що оточував подвір’я, стільки разів, скільки із кимсь сваритиметься.

У перший день хлопець забив 36 гвіздків.

Із плином часу зрозумів, що легше було би контролю¬вати вибухи гніву, аніж забивати цвяхи, і якось увечері, через кілька тижнів, сказав батькові, що упродовж цього дня ні з ким не посварився.

Батько сказав йому: «Це дуже добре. Тепер кожного дня, коли ні з ким не посваришся, витягуй із палісаду по одному цвяшкові».

За якийсь час хлопчина сказав батькові, що повитягу¬вав усі гвіздки.

Тоді батько взяв його за руку, підвів до палісаду і ска¬зав: «Сину мій, це чудово, але глянь: у палісаду повно дір. Дерево вже ніколи не буде таке, як колись. Коли говориш до когось, будучи у гніві, то тим, кого любиш, завдаєш ран, подібних до оцих дір. І хоч би скільки ти потім перепрошу¬вав, ці рани залишаються».

Людські істоти слабкі, і їх легко зранити.

Ми всі носимо на собі етикетку з написом: «Виявляти турботу! Поводитися обережно! Делікатний товар!»

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Тренінгове заннятя на тему: «Проблеми і перспективи розвитку Нетішинського професійного ліцею».

2017-01-13

Працівники НПЛ плідно і цікаво провели свої робочі будні під час зимових канікул.

10-13.01.2017 року згідно наказу директора та адміністрації проходило тренінгове заняття на тему: «Проблеми і перспективи розвитку Нетішинського професійного ліцею». Метою цього заходу було виявлення проблем та пошуку способів їх вирішення, визначення бачення колективом подальшого шляху розвитку навчального закладу. Тренінгове заняття проходило у формі мозкового штурму. Кожен учасник процесу міг себе відчути у ролі адміністратора, педпрацівника та працівника технічної служби закладу.

Кiлькiсть переглядiв: 22

0

Коментарi

Звёздочки на земле

ЗАХОДИ до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом

1 грудня 2016 року в Нетішинському професійному ліцеї відбулися заходи з нагоди Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом. Метою яких привернення уваги учнівської молоді до проблеми поширення СНІДу в Україні, підтримка людей із ВІЛ-позитивним статусом та проведення роз’яснювальної роботи щодо убезпечення від інфікування, можливих шляхів зараження інфекцією та її лікування.

БРАТИК

Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то - дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискової маляті, яке мало народи¬тись. Пісенька, що починалася словами: «Зірочко, зіронь¬ко, вже ніч близенько...» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто.

Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лі¬карською опікою. Перелякані батьки були готові до найгір¬шого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити! Конче мушу її по¬бачити!»

За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила при¬вести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсе¬стра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче під¬вела хлопчика до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті.

Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч бли¬зенько...».

Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки.

Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!»

І Михайлик співав.

Дівчинка почала ворушити маленькими ручками.

Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра за¬чудовано споглядала, не вірячи власним очам.

За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж.

Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько зна¬ли, що це - диво. Диво любови братика до сестрички, яку він так чекав!

Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає.

Одна з найчудовіших обіцянок Ісуса: «Іду-бо напого- товити вам місце... щоб і ви були там, де я».

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Чорно-Біле Кіно

Станція призначення життя

ЗАПИСНИЧОК

Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев’яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.

Почав читати написи. На першому було: «Ян Taper, жив 8 років 2 тижні 3 дні». Така мала дитина тут похована...

Чоловік прочитав на сусідній могилі: «Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні». Ще одна дитина...

Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.

Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.

«Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорож¬ній. - Але що діється у цьому селі? Що за жах тут діється?

Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вми¬рають самі діти?»

Старенький усміхнувся і мовив: «Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотриму¬ємося стародавнього звичаю. Той, кому виповниться 15 ро¬ків, отримує від батьків записничок, такий, як у мене ви¬сить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як дов¬го воно тривало. Закохався... Як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов’язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження пер¬вістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий по¬вернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хви¬лину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це насправді прожи¬тий час.

Не обмежуйся існуванням... Живи!

Не обмежуйся дотиканням... Відчувай!

Не обмежуйся спогляданням... Побач!

Не обмежуйся слуханням... Почуй!

Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

ПОДЯКА

Один учитель сказав учням намалювати те, за що вони хотіли б подякувати Богові. Виховник гадав, що у цих ді¬тей - вихідців із бідних родин - насправді не так багато при¬

чин відчувати вдячність. Він був переконаний, що всі рад¬ше намалюють купи солодощів, столи, що вгинаються від наїдків.

Малюнок, який подав йому Михайлик, вразив виховни- ка: на ньому хлопчина зобразив руку.

Але чия це рука?

Клас зацікавився тим зображенням.

«Для мене це рука Бога, що дає нам хліб насущний», - висловилася одна дитина.

«Це рука селянина. Він годує курей», - сказала інша.

Поки діти ще малювали, вчитель нахилився над партою Михайлика і спитав його, чия то рука.

«Це Ваша рука», - прошепотів хлопчина.

І тоді вчитель пригадав, як щовечора брав Михайлика за руку, бо він був найменшенький, і проводжав до виходу. Вчитель так само обходився і з іншими дітьми, але для Ми¬хайлика це мало справді велике значення.

Чи ти колись замислювався, яку велику силу можуть мати твої руки?

Нам усім потрібно навчитися виконувати «накази господині».

«Якщо спиш на ньому - застели.

Якщо носиш його - повісь.

Якщо поїв - помий посуд.

Якщо ходиш по ньому - витріпай.

Якщо відчиняєш його - зачини.

Якщо спорожнив - наповни.

Якщо дзвонить - зніми слухавку.

Якщо м ’явкає - нагодуй.

Якщо плаче - поцілуй його».

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

ДВІ НАСІНИНИ

Восени у родючому ґрунті одна побіч одної лежали дві насінини. Перша насінина сказала: «Я хочу рости! Хочу сягнути глибоко в землю корінням, хочу випустити на по¬верхню молоденькі пагінці. Хочу розвивати ніжні брунь¬ки - немов прапорці, що звіщають прихід весни... Хочу від¬чути сонячне тепло і благодать ранкової роси на своїх пе¬люстках!»

І так вона й розвивалася.

Друга насінина сказала: «Що за доля мене спіткала! Я боюся. Коли моє коріння проникне у землю - що знайду у підземному мороці? Коли пробиватимусь крізь, твердий шар землі догори - пораню свої ніжні пагінці... Відкрию бруньки - а якийсь слимачисько підбереться до них і з’їсть. Розкрию пуп’янки - а якась дитина вирве мене зі землі. Ні, ліпше зачекати, коли буде безпечніше».

І чекала.

На початку весни курка порпалася в землі у пошуках поживи, знайшла насінину і з’їла.

Зрозуміло, що треба прийняти ризик життя і збаг¬нути, що часом ми є голубами, а часом - статуями.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

ПОСТАНОВИ

Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну.

«Коли побачу когось, хто потопає, - писав хлопчи¬на, - то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапить¬ся землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним усього світу».

За якийсь час він почув голос мами:

-       Синку, будь такий добрий, спустися до крамнички і ку¬пи хліба.

-       Мамо, хіба ти не бачиш, що надворі дощ? - з докором спитав син.

Скільки уже було таких «хотів би» у нашому духов¬ному житті...

Одна дванадцятилітня дівчинка записала якось у сво¬єму щоденнику: «Ми є людьми майбутнього, отож повинні поліпшувати ситуацію. Найгірше - це нічого не робити і дивитися, як той бідний світ розпадається на друзки. Кричимо: “Хай живе мир!" - і ведемо війну. Повторюємо: “Геть наркотики!" - і ще більше торгуємо ними. Прого¬лошуємо: “Ні - тероризму!" - і вбиваємо невинних. Хіба ж неможливо припинити усе це?

Хочу тобі сказати: якщо тебе справді засмучує нена¬висть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!»

Зроби щось, хай навіть маленьке.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

БЛАКИТНЕ КАМІННЯ

Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом дивився на вулицю.

Якесь дівчатко підійшло до магазину і притиснуло носика до вітрини.

Її очі кольору неба зблиснули, коли побачила один із ви-ставлених предметів.

Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрас¬не намисто із блакитної бірюзи.

-       Можете його гарно запакувати? Це подарунок для моєї сестри.

Власник крамниці зміряв недовірливим поглядом малу клієнтку й запитав:

-       Скільки в тебе грошей?

Дівчинка зовсім не знітилась, зіп’явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву коробочку, відкрила й пере¬вернула її. Звідти висипались кілька монет, квиточок, декілька мушлів і ще якісь фігурки.

-       Вистачить? - запитала гордовито. - Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної вільної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.

Ювелір пішов у підсобне приміщення магазину, виніс звідти прекрасний червоний із позолотою папір і старанно обгорнув ним шкатулку.

-       Прошу, - простягнув її дівчинці. - Неси обережно.

Дівчинка рушила, гордо несучи в руці пакуночок, неначе

трофей.

Минула година, коли в магазин увійшла прекрасна дів¬чина із волоссям кольору меду й прекрасними блакитними очима. Вона рішуче поклала на прилавок шкатулку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:

-       Це намисто куплене тут?

-       Так, панночко.

-1 яка його ціна?

-       Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх знаю лише я і мої клієнти.

-       Але в моєї сестри було лише кілька дрібних монет. Во¬на ніколи не могла б заплатити за таке намисто!

Ювелір узяв шкатулку, зачинив разом з її вмістом, знову старанно запакував і віддав дівчині.

-       Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто інший: вона віддала все, що мала.

«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого единородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив жит¬тям вічним» (Йо. 3,16).

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

ПІСОК І РУКА

Тринадцятилітній Юрко прогулювався з мамою пляжем. Нараз спитав її:

-       Мамо, як вберегти приятеля, якого дуже любиш? Мама подумала трохи, потім, нахилившись, набрала

в жмені піску. Одну руку стиснула в кулак і пісок почав вислизати поміж пальцями. Що більше стискала кулак, то більше пісок вислизав.

Іншу руку, натомість, тримала відкритою і пісок зали¬шився в ній.

Хлопчик зі здивуванням спостерігав, а потім радісно скрикнув:

-       Розумію!

У забутому гірському храмі зберігалася ікона Бого¬родиці, на зворотному боці якої була написана одна мо¬литва - молитва усиновлення.

Ось вона:

Господи,

допоможи мені бути приятелем усіх.

Приятелем,

що чекає і не нудиться,

що приймає з добротою,

що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю.

Приятелем,

якого завжди можна знайти.

Допоможи мені пропонувати іншим безкорисливу дружбу, випромінюючи радісний мир,

Твій мир, Господи.

Вчини так, щоб я був готовий підтримувати і приймати насамперед найслабших і покривджених.

Таким чином я зможу помагати іншим відчувати Твою близькість,

Господи ніжности.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

ПОБАЧЕННЯ

-       Хочеш піти зі мною до кіна?

-       А що хочеш побачити?

-Тебе!

Моя наймолодша донечка вимагала, аби я щовечора чи¬тала їй перед сном одну казку. Якось я подумала, що можу купити їй касету із записаними казками. Дівчинка навчи¬лася вмикати магнітофон і кілька днів усе йшло добре.

Та одного вечора вона дала мені в руки книжку.

-Люба моя, - сказала я, - ти ж умієш вмикати магні¬тофон

-       Так, але тоді я не можу сісти так близько до тебе, а ти не обіймаєш мене рукою! - відповіла дівчинка.

Важить особа. Не речі.

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»